«Нам маленькі дівчата приносили молоко»: майданівці розповіли вінницьким школярам про миттєвості Революції

У вінницькому кінотеатрі «Родина» сьогодні, 20 лютого, відбулася зустріч «Незламні і непереможні у віках», під час якої старшокласники шкіл міста мали змогу поспілкуватися із учасниками  Революції Гідності.  

На захід, орнганізований «Всеукраїнським об’єднанням учасників бойових дій та волонтерів АТО» запросили Миколу Рудика – майданівця, якого вінничани називають легендою при житті.

Микола Рудик – чемпіон України з марафонського бігу, майстер спорту міжнародного класу. За фахом – лікар-реабілітолог. Під час обстрілів на Майдані в ніч з 18 на 19 лютого дістав важке поранення від кулі снайперської гвинтівки та осколка гранати: металева кулька влучила в око і застрягла в голові. Чоловік ледь не став одним із Небесної Сотні – польські лікарі дістали кулю, що застрягла у міліметрах від мозку. Завдяки  трьом операціям та реабілітації у Києві та Варшаві Микола Рудик після контузії залишився живий, хоч і зір його зіпсовано.

У лютому 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ про відзначення Миколи Рудика державною нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

У рамках зустрічі також відбувся показ стрічки «Зима, що нас змінила». Перед показом Микола Рудик, сотник Євромайдану Артем Михайлов та начальник медичної служби «Вінницької обласної народної самооборони» Людмила Бобровська вирішили трохи поспілкуватися зі школярами, аби підготувати до кадрів, котрі показано у фільмі. Хоча, на початку діалог не зовсім  «клеївся». Тоді розмову розпочав Артем, описуючи калейдоскоп подій на Майдані у 2014 році.

• Ми приїхали та встановили декілька військових наметів. Згодом ми були вимушені зайняти приміщення посольства Мальти, так як був досить великий наплив людей. До нас прийшли представники посольства і підписали з нами договорів про «оренду» приміщення за одну гривню. Тому що, від них вимагали, щоб нас звідти вигнали, – пригадує Артем Михайлов.

•  Під час Революції до нас підбігало багато маленьких дівчаток і приносили нам молочко –  це справжні люди. Головне, щоб в Україні було більше справжніх людей, – розповідає  Микола Рудик. – Те, що пішов на Майдан – я  не вважаю себе героєм, адже я робив це все від серця.

– Чи страшно вам було? – запитав хтось із залу

• Страшно буває коли робиш, щось протизаконне, щось неправильне, – каже Микола Рудик. – Найважче було, коли на моїх очах загинув побратим.

• Мені не було страшно у ті дні за себе, – підхоплює Людмила Бобровська, котра була волонтером-медиком під час Революції Гідності – Було страшно за молодь, яка страждає.

За цими словами організатори розгорнули прапор із написом «Вінниця», який з Майдану привіз та зберігає у себе Микола Рудик.

Коли стало зрозуміло, що учні готові до перегляду фільму, в залі погасло світло й на екрані один за одним замиготіли кадри стрічки «Зима, що нас змінила». Це розповідь звичайної сім’ї, де син та батько були учасниками Євромайдану. Фільм відображає події Майдану, десь акцентуючи увагу на емоціях людей, та в більшості – на кожному з важливих моментів Революції.

Під час перегляду дійсно  страшних кадрів – боїв на вулиці Інститутській та біля Маріїнського палацу, – дехто з глядачів покидав залу.

• Набагато тяжче дивитись на ці кадри зараз, ніж бути на передовій і все бачити на власні очі, – зізнався майданівець Микола Рудик вже після перегляду стрічки.

• До цього я не бачила цей фільм і я дійсно вражена, – розповідає учениця сьомого ліцею Олександра. – Я вважаю, що нам потрібно показувати подібні фільми, адже багато хто з нас може навіть не знати про цих людей, які за нас стояли.

Фото Андрія Завертаного