“Не забудьте ніколи нашої мети, яка була головною на Майдані: лишатися завжди єдиним народом, бути разом, не допустити, аби нас розділили. І примусити владу покарати тих, хто вбив кращих з нас”.
Про ці речі говорили найбільше сьогодні на майдані Героїв Небесної Сотні у Вінниці, куди вшанувати пам’ять загиблих сьогодні увечері прийшло кількасот вінничан.
Віче пам’яті традиційно розпочали з виконання наживо національного гімну. За тим ведуча заходу розповіла про перебіг головних подій на Майдані три роки тому: від першого студентського протесту і жорстокого їхнього побиття “Беркутом”, до подій на вулиці Грушевського, Мирного наступу і зрештою – розстрілу Небесної Сотні режимом Януковича. У цей час на екрані, встановленому поруч з імпровізованою сценою, демонстрували відео подій, що відбувалися в Києві в ті дні.
“Серед вбитих тоді майданівців були студенти, їхні викладачі, режисери, вчителі, дизайнери, лікарі, співаки та актори, поети, чоловіки та жінки, старі і молоді українці. Вони відійшли на небеса, тримати для нас небо, і житимуть в пам’яті нашого народу вічно”, – сказала ведуча та оголосила хвилину мовчання за полеглими героями. Люди стояли на холодній і сирій площі, тримаючи в руках свічки та лампадки, схиливши голови.
Перед молебнем слово взяв священник православної церкви. “Я хотів би нагадати один уривок зі Старого Завіту. Коли Бог звернувся до свого народу через Мойсея, він мовив: “Не бійтеся і не ввагайтеся, коли побачите перед собою чисельніше військо. Тому що я з вами”. Тоді на Майдані ми всі, уся країна і увесь світ, побачили: Бог був з нами і саме тому ми перемогли”.
“Не треба мати надмірну скорботу, тому що ті герої, як і герої, що віддали життя за Україну на фронті – вони всі є святими. Ми маємо сьогодні брати приклад з молоді – 18-20 річних українців, які народилися вже у вільній країні. І які не побоялися вийти на Майдан, під кулі, добровольцями на фронт, аби віддати життя за нас з вами”, – звернувся священник до людей на майдані.
Після молебня на екрані зявилися портрети героїв Небесної Сотні. Ведуча зі сцени зачитує імя кожногоз них, а в цей час на площі зявляються оберемки білих повітряних кульок. З кожним зачитаним імям в небо відлітала одна кулька, поки не злетіли всі.
За тим до слова запросили вінничан, які в ці дні у 2014-му брали участь у подіях на Майдані.
Артем Михайлов: “Минуло три роки, за цей час почалася війна. Але Небесна Сотня забрала у нас право мовчати, забрали право бути слабкими. Ми повинні бути сильними, аби кожного дня боротися за те, до чого прагнули загиблі герої.
Кожного дня я ставлю запитання: чому ніхто не покараний за злочини проти Майдану? Ми маємо щодня питати це у влади, яка на крові цих людей зайняла ці крісла. Я закликаю всіх лишатися ждиними, стежити за розслідуванням і шанувати пам’ять Небесної Сотні”
Вадим Шкільняк:“Я сьогодні увесь день думав, що сказати сьогодні тут перед вами. А сказати – нічого! Вдумайтеся: три роки минуло! І за весь цей час нікого не покарали за вбивства”.
Від хвилювання чоловік ледь стримував сльози і зрештою залишив сцену.
Олександр Яремчук: “Слава Україні! Саме так віталися ми тоді на Майдані – не “прівєт” чи “здрастє”, а саме “Слава Україні!”. Це додавало нам сили і снаги, за це нас переслідували.
Тоді, мерзнучи в холодних наметах і ділячи на двох одну чашку чаю, ми все рівно вірили, що навіть в таких умовах українці здатні звершувати великі справи: перемагати потужнихворогів, скидати режими. І сьогодні ми маємо самі стати тією владою, аби змусити цих суддів і прокурорів нарешті покарати тих, хто розстріляв Небесну Сотню”
Василь: “Я був на Майдані і одним з перших пішов в АТО. Але сьогодні мені дуже боляче чути про те, що нас звинувачують у всіх бідах, які сьогодні є в Україні. Тиждень тому один із чиновників запитав у мене: “А що видобилися тим Майданом? Був долар по 8, а зараз? І війна через вас почалася”.
Я розумію, що сьогодні у нас окрім зовнішнього єще й потужний ворог внутрішній. І нехай прокуратура сьогодні збирає компромат на майданівців та добровольців, забирають у нас зброю. Але в нас є серце і душа, а це для – набагато сильніше за будь-яку зброю”
Людмила Бобровська: “КМДА, другий поверх, третій стіл. Принесли хлопця з пневмоторексом, пораненого в легені. Він уже все розумів. Два хірурги відчайдушно боряться за його життя, вони кричать “Ми тебе не відпустимо!”, б’ють по грудях, аби змусити серце битися. Але він помирає на столі, прямо у мене на очах.
За секунду крик з іншого боку: “Коридор!”, – везуть чергового пораненого. У хірургів піт струменить на обличчі, я подаю їм все, що потрібно. І цього не врятували. Поруч біля стіни лежать кілька наших: хтось просто відпочиває після бою, у когось обморожені кінцівки. І двоє загиблих. У одного – навіть не закриті очі.
Я закривала ці мертві очі, і в цей час не знала, де моя дитина. А він був на Інститутській, де саме тривала бійня.
Ці білі кульки, які полетіли в небо… Вони за те, аби ми ніколи не забули цю трагедію, а ще – нашу честь, славу і гідність, за яку ми сплатили таку страшну ціну”.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.