3 Квітня 2020 14:38

Автор: Андрій Гижко

Оновлено: 28 Травня 2020, в 02:07

Яких тільки значень не надаємо землі сьогодні: природний ресурс, аграрний актив, територіальна основа державності, інвестиційний потенціал, власність народу. 

Та для українців земля була завжди перш за все цінністю. Цінністю, хоч невелику частину якої кожен прагнув мати у приватній власності. Це так важливо для українця: відчуття основи своєї міцності (соціальної, економічної, родинної) – відчуття власної землі. Господарство, економіка, суспільне життя в Україні зажди будувалося саме від цієї початкової точки.

У власній історії відносин з землею українець пройшов через ранній феодалізм Київської Русі, володіння шляхтою Польсько-литовської держави, старшинське землеволодіння та займанщину Хмельниччини, кріпацтво Російської імперії.

І тільки наприкінці XIX століття вперше з’являється натяк на приватну власність для звичайного українського селянина. З відміною кріпосного права в Російській імперії, селяни отримали невеликі земельні наділи від поміщиків. Ситуація в частині України, яка входила до Австро-Угорської імперії, була дуже схожою: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини, селяни не мали власної землі, панувало тотальне малоземелля.

Надію селянам Наддніпрянської Українидала Столипінська реформа 1905-1912 рр., ідейний керівник якої вважав, що «Дійсний прогрес землеробства може здійснюватися тільки в умовах особистої земельної власності, яка розвиває у власника свідомість як прав, такі обов’язків…». Чи не актуально це сьогодні?

Хутірська система Столипіна широко поширилась на Поділлі, одному з найбільших аграрних регіонів. Тільки за перших два роки реалізації реформи на Поділлі було створено 11597 одноосібних господарств. Це 59,8% від загальної кількості землевпорядних господарств і один з найвищих показників у Російській імперії. Однак, для частини таких безземельних селян, як герої оповідання нашого земляка Михайла Коцюбинського, власна земля назавжди залишилась fata morgana – недосяжним маревом.

ХХ століття продовжилось випробуваннями для українця і землі. Право власності то поверталося до селянина, то знову тікало крізь пальці, як примара. Події української революції 1917 – 1921 рр. нагадували гойдалку в питаннях власності на землю. Так, Українська Центральна Рада, основу якої складали партії соціалістичного спрямування, створила законодавчу базу для існування різних форм користування та володіння землею. Гетьман П. Скоропадський оголосив приватну власність на землю «фундаментом культури і цивілізації». Однак, з відновленням влади УНР наприкінці 1918 року приватну власність на землю знову було ліквідовано.

В частині Україні, підвладній більшовикам, де-юре приватна власність була скасована, але де-факто продовжувала існувати у вигляді індивідуального селянського господарства до початку колективізації. У Радянській Україні панувала колгоспно-радгоспна система, яка передбачала виключно державну власність на всі земельні ресурси.

Зі здобуттям незалежності Україною через прийняття Земельного кодексу врегульовувалась низка питань щодо права користування та власності на землю. Однак, з 2001 року в Україні був введений мораторій на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення, який відтоді, як «тимчасовий захід», тривав 19 (!)років.

У той же час у 2018 році Європейський суд з прав людини виніс рішення, що мораторій на продаж землі в Україні обмежує права землевласників. Обмеження стосуються не тільки купівлі-продажу земель, а й повноцінного ведення бізнесу (наприклад,землю не можна віддавати під заставу чи вносити до статутних капіталів підприємств).

Мораторій на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення на довгі роки став предметом політичних маніпуляцій,каталізатором появи «чорних» спекулятивних схем, безлічі міфів «землю скуплять іноземці та олігархи», «в розвинених демократіях більша частина землі перебуває в державній власності».

Нарешті законопроект № 2178-10 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про обіг земель сільськогосподарського призначення», підтриманий більшістю народних депутатів 30 березня, має шанси дати старт якісно новому етапу в економіці України. Ринок землі буде запущено з наступного року. Ключовим є те, що нарешті ринок землі стане прозорим, доступним перш за все для дрібних фермерів та власників земельних паїв, а державна та муніципальна земля залишиться державною без  умов та обмежень термінів.

Українці опинилися у кроці до своєї мрії – права вільно розпоряджатися землею. Та чи не стане це черговою fata morgana? Експертну оцінку сценаріїв подальшого розвитку земельних відносин можливо надати після детального вивчення кінцевої редакції ухваленого закону. То ж зберігаємо спокій та чекаємо на публікацію прийнятого законопроекту.