-
25 Листопада/ 20:56
Vinnytsia
Публікація25.11.1920:56
Епоха розвитку: як вінницький мер Микола Оводов перетворив Вінницю 100 років тому
За час його керування, бюджет Вінниці зріс у дев’ять разів, у місті з’явився трамвай, водогін та електричне освітлення вулиць.
Якимось чином йому вдавалося брати кредити в американських банках під незначні відсотки, покласти у місті бруківку та “вибивати” для Вінниці податки, які не мали інші українські міста. Він – це міський голова Вінниці Микола Оводов.
Позаминулої неділі, 17 листопада, виповнилось 155 років з дня народження Миколи Оводова. З цієї нагоди Центр історії Вінниці влаштував лекцію про видатного міського голову, про його успіхи та поразки в управлінні містом. Спікеркою на лекції, яка відбувалась в п’ятницю, 22 листопада, виступила дослідниця, докторка історичних наук Тетяна Кароєва. Цей матеріал створено на основі лекції пані Кароєвої.
Від лікаря до міського голови
Микола Оводов народився 17 листопада 1864 року у Воронезькій губернії. Він вирішив обрати кар’єру лікаря, тому навчався в київському університеті святого Володимира (зараз КНУ ім. Т. Г. Шевченка – авт.) на медичному факультеті. По завершенню навчання 25-річний Оводов приїжджає до Ямполя, де стає городовим лікарем. В 1890 році він перебирається до Вінниці, де теж працює городовим лікарем.
– Це яскраво демонструє його здібності, адже за один рік в Подільській губернії, де його ніхто не знав, він знайшов потрібні контакти, налагодив зв’язки і зумів перебратись з Ямполя до Вінниці, – розповідає Тетяна Кароєва.
Протягом довгого часу, міста, захоплені Російською імперією, жили за тими правилами, які були встановлені тут раніше. В другій половині ХІХ століття Олександр ІІ запровадив реформу місцевого самоврядування – Городове положення, яке мало стандартизувати міське самоуправління в різних частинах імперії. Реформа передбачала створення нових органів управління – міської думи та міської управи, а в основу виборчого права було закладено майновий ценз. Брати участь у виборах могли тільки чоловіки, які досягли 25-річного віку, володіли нерухомістю і сплачували в міську казну податки та збори. У Вінниці це положення було запроваджене у 80-х роках ХІХ століття.
– Оводов не прийшов на порожнє місце, в нього було чотири попередники. Багато проектів з розвитку міста планувались ще під час їхнього головування. Втім, деякі з цих попередників запам’ятались зловживанням владою.
Вибори до міської думи в 1899 році у Вінниці відбувались наступним чином: вінничани обирали міських гласних (депутатів), а ті серед себе обирали міського голову. Відповідно до обмежень майнового цензу, голосувати могли тільки трохи більше п’ятисот вінничан в той час як населення міста перевищувало 30 000 осіб. А на вибори 1899 року прийшло менше двохсот вінничан.
Обраний гласним Оводов не став міським головою одразу. Спершу дума обрала Петрова. Але його кандидатуру не затвердив губернатор.
– Оводов теж претендував на цю посаду, але серед гласних за нього проголосували тільки вісім осіб. Ще 20 гласних були проти. Були й інші претенденти, але під час повторного голосування Оводов таки став міським головою.
Команда Оводова
– Менеджерські здібності Оводова – це те, як на мене, ключове, що допомогло йому керувати містом. І не просто керувати, а маніпулювати містом, маніпулювати гласними, встановлювати і підтримувати потрібні зв’язки в столичних кабінетах, організовувати людей на свою підтримку і створити для себе команду.
Основою команди Миколи Оводова були члени міської управи (сучасний аналог – міський виконком – авт.), яку він очолював як міський голова. Членами управи були Василь Гаврилов та Петро Гогленков. Обидва працювали на своїх посадах з 1901-го по 1916 рік. Секретарем міської управи був Олександр Благовіщенський. Він провів на цій посаді 17 років (1899-1916).
– Я вважаю, що команда Оводова – це його успіх, але водночас і поразка. В березні 1916 року відбулись перевибори до міської думи. Гаврилова та Гогленкова знову обрали гласними, але за кілька місяців обидва відмовились від своїх посад. Влітку того ж року від посади відмовився і Благовіщенський. Оводов залишився один.
Міський бюджет
Протягом досить тривалого часу міський бюджет Вінниці становив близько 10 000 рублів. Частково через інфляцію, до 1890-х бюджет зріс до 50 000 рублів. Ставши міським головою, Оводов запроваджує реформу, якої уникали його попередники – зміна податку на нерухомість.
– В Російській імперії було два варіанти сплати податку на нерухомість: до 10% податку на прибуток з нерухомості або до 1% оцінної вартості нерухомості. У Вінниці до Оводова користувались першим варіантом. Оводов переконав міських гласних прийняти нові правила гри.
Комісія з оцінки нерухомості під керівництвом гласного Болеслава Ліщинського працювала до 1902 року. Починаючи з 1902-го з власників нерухомості в межах міста почали брати податок у розмірі 0,8% від оцінної вартості. Завдяки цьому міський бюджет одразу зріс вдвічі. Втім, після завершення роботи комісії Ліщинського більше не обирали гласним – такою була реакція міста на нові правила оподаткування.
Протягом 1900-х міський бюджет тримався на рівні приблизно 100 000 рублів. В подальшому він продовжив зростати і в 1915 році досяг свого максимуму – понад 500 000 рублів. Після цього міський бюджет сягав і мільйонної позначки, але це вже було обумовлено потужною інфляцією.
Для порівняння, станом на 1913 рік Вінниця була другою в Подільській губернії за розміром міського бюджету (361 188 рублів) та темпами його зростання з 1885 року (в 9,1 рази). За першим пунктом нас випереджував тільки Кам’янець-Подільський (467 056 рублів), який був губернським центром і отримував значно більші державні асигнування. За темпами зростання вперед вирвався Гайсин (зростання в 11 разів з 1885 року, бюджет – 165 807 рублів), багато в чому завдяки появі цукрового заводу.
Вміння домовлятись та вигідні реформи
Наприкінці ХІХ століття міська влада продала державі ділянку землі під будівництво окружної лікарні для психічно хворих (сучасна психоневрологічна лікарня ім. Ющенка – авт.). Загалом було продано 80 десятин землі по 350 рублів за десятину. Коли Оводов став міським головою, Вінниця так і не отримала грошей за землю. Тому Оводов розпочав боротьбу з імперським Сенатом. Результатом цієї боротьби став перехід комплексу Мури з державної до міської власності.
В 1910 році міська дума прийняла рішення про 20% пільги для службовців Вінниці та для залізничників, якщо вони придбають ділянку землі по дорозі до залізничної станції та почнуть забудовувати цю територію. Йдеться про лінію сучасного проспекту Коцюбинського. Щоб видозмінити вулицю та сформувати у приїжджих позитивне враження про місто, дума була готова запроваджувати пільги.
В 1904 році у Вінниці обговорювали проект створення міської публічної бібліотеки (сучасна бібліотека ім. Тімірязєва). Гласні його критикували і просили відкласти.
– По архівних документах видно, що Оводов відверто натиснув на гласних і просунув цей проект.
В 1912 році в Російській імперії було прийнято рішення про запровадження обов’язкової початкової освіти. Повноцінна реалізація цього рішення була розрахована аж на 1927 рік. Того ж року вінницькі гласні прийняли рішення, що всі вінницькі діти мають почати отримувати освіту до 1917 року. В місті також були заклади середньої та вищої освіти. За словами Тетяни Кароєвої, Вінниці вдавалось успішно реалізувати освітні проекти завдяки особистому знайомству міського гласного Павла Адріанова з міністром народної освіти.
– В 1905 році Вінниця отримала право попудного збору – можливість брати певний відсоток від вартості вантажів, які відправляються з міської залізничної станції. Тоді ми отримали право протягом семи років вибрати 50 000 рублів на закладення доріг з бруківки у Вінниці. Кошти були вибрані повністю, а в 1912 році 10 міст Російської імперії отримали право продовжити попудний збір: дев’ять сибірських міст і одна Вінниця. Як ми туди пролізли – важко сказати. Це дійсно “пролізли”, бо без особистих контактів тут не обійшлося.
Майже все, що будувалось і створювалось містом на початку ХХ століття, будувалось в борг. Станом на 1913 рік місто заборгувало 980 000 рублів. Потрібно було брати кредит.
– Тут також потрібно віддати належне Оводову. Він хотів брати кредит тільки під заставу міської землі, не хотів її продавати чи випускати акції під цю землю. Дозвіл на отримання кредиту місто отримало в 1909 році – можна було взяти 325 000 рублів. Оводов три роки шукав вигідну пропозицію. В 1914 році він взяв кредит в американських банкірів під 3% річних з відстрочкою на початок виплат до 1917 року. Зрозуміло, що ніхто той кредит вже не виплачував.
В 1913 році Оводов звернувся по ще один кредит до Каси земського міського кредиту в Петербурзі, яка до цього видавала кредити тільки до 500 000 рублів. Якимось чином Вінниця отримала 1 000 000. При чому отримала на 40 років під 5% річних.
Успіхи у розвитку міста
Станом на 1910 рік в європейській частині Російської імперії (без урахування частини Польщі) було 862 міста з населенням в понад 10 000 осіб. З них тільки 168 міст мали водогін, 40 – каналізацію, 39 – трамвай, 22 – телеграф, 230 – телефон. Дані наводяться за 1910 рік (коли у Вінниці було не все з переліку), тому що під час Першої світової війни таку статистику не вели і порівнювати більше немає з чим. До 1914 року Вінниця мала всі перераховані вище блага окрім каналізації.
– Ми були 41 містом в Російській імперії, яке отримало трамвай. Але варто зазначити, що в Російській імперії було тільки два повітових міста, які мали трамваї – Євпаторія і Вінниця. Телеграф ми отримали п’ятнадцятими в імперії, а телефон Вінниця мала з 1906 року.
Не реалізовані проекти: трамвай на Старе місто та цукровий завод
В часи Миколи Оводова, серед іншого планувалось побудувати міст на на Замостя з центральної частини Вінниці (окрім залізних мостів через острів Кемпа – авт.). Втім з’явився він тільки після Другої світової війни і відомий нині як Київський. Ще один міст мав з’єднати Садки та Старе місто в районі сучасних вулиць Скалецького та Коріатовичів. Цього мосту у Вінниці досі немає.
Тоді ж планувалось створити трамвайний маршрут від казарм (район сучасної вулиці Стрілецької), який би спускався вниз Замостям, перетинав Буг по новому мосту в районі сучасної вулиці Артинова, і далі через середмістя прямував би на Садки, звідки через ще один міст вів би на Старе місто. Ця ідея так ніколи й не стала реальністю.
Ще один не реалізований проект часів Миколи Оводова – це створення гідроелектростанції.
– Для проектування ГЕС в 1915 році запросили шведського інженера. Було розроблено проект побудови ГЕС, але реалізовано його було вже в радянський час. Так з’явилась Сабарівська ГЕС.
Також у Вінниці початку ХХ століття могли з’явитись елеватор, цукровий та плодоконсервний заводи.
Від мера знову до лікаря
В березні 1917 року Микола Оводов перестав бути міським головою. Тоді ж, відповідно до архівних документів, він почав закривати свої справи у Вінниці. Серед іншого, Оводов продавав свою землю – протягом кількох днів він продав понад 20 ділянок. Одразу виникає питання: звідки в нього стільки майна?
Справа в тому, що вінницькі міські голови з 1895 року отримували 3 000 рублів зарплатні на рік. Відповідно до розрахунків сучасних економістів, прожитковий мінімум в Російській імперії початку ХХ століття мав би становити 300 рублів на рік, а рівень бідності – 150 рублів. Селяни Вінницького повіту протягом року заробляли близько 100-120 рублів. Проте, варто враховувати, що селяни також мали натуральні господарства, тому майже не витрачали грошей на продукти харчування.
В 1912 році, завдяки зростанню бюджету міста, зарплатня Оводова зросла до 5 000 рублів на рік. Члени міської управи отримували по 2 000 рублів. Водночас київський та харківський міські голови отримували по 8 000 рублів, а чернігівський – 3 600.
Саме так, завдяки роботі міським головою, городовий лікар став заможною людиною і мав змогу вкладати кошти в земельні ділянки.
В 1919 році Микола Оводов покинув Вінницю і поїхав до Одеси. Відомо, що там він працював у санітарній службі Одеського порту і помер в 1941 році від захворювання легенів.
Фото автора та з Вікіпедії
Дякуємо!
Тепер редактори знають.