Чотири лисиці, чотири змії, два тхори і ще пара еублефарів (плямистих геконів) – усі ці тварини мешкають у вінничанки Діани Тарабан. Любов до різних тварин призвела до того, що сьогодні у дівчини вдома майже міні-зоопарк.

Дівчина веде сторінку в Instagram та має канал на YouTube, де розповідає, як виховувати лисиць, чим вони живуть і що їм потрібно. Всіх своїх лисиць Діана купувала зі звіроферм, а в майбутньому планує ще й займатися розведенням змій.

До речі, на початку року ми писали про те, як вона разом зі своїм другом рятувала покинутих черепах з озера поблизу Центрального парку, а нещодавно VежA побувала в гостях у дівчини, щоб познайомитися ближче з її улюбленцями та дізнатись як це – жити з хижаками по сусідству та чому змії найкращі домашні тварини.

«Це що, лисиця?! СПРАВЖНЯ?»

На хвіртці перед будинком дівчини у приватному секторі Вінниці ми одразу помічаємо попередження, що у дворі злий пес. Думаємо про те, наскільки незвичнішим стало б це повідомлення, якби на ньому перерахували всіх, хто живе у дворі.

А у вольєрі поряд із будинком живуть лисиці, яких Діана рятувала зі звіроферм. Якби не дівчина, то Роксана, Спенсер, Камі та Хесс, ймовірно, стали б частиною чиєїсь шуби. Свою першу лисичку сім років тому вона отримала за 200 гривень, а сьогодні в Україні ціни на лисиць на звірофермах складають орієнтовно 5-6 тисяч гривень. Однак сам догляд за ними та харчування обійдуться дорожче. Наприклад, щодня чотири її лисиці з’їдають два кілограма м’яса.

Попри те, що лисиці вважаються хижаками, куплені зі звіроферм швидше нагадують грайливих щенят, дуже жваві та енергійні, які й хвилини на місці висидіти не можуть. Відрізняється від них Роксана не лише тому, що вона найстарша і живе у Діани вже сім років, а ще й тому, що це єдина лисиця з лісу, яку спіймали мисливці.

Мешкають вони у клітках за кількома дверима, аби не втекли, хоча й таке траплялось. Здається, що всі, крім Роксани, не бояться людей. Діана лише попереджає, що руда Камі може вкусити за палець, а Хесс дуже любить чужі речі.

– Дуже любить речі. Всі. І ось коли вона намагається взяти якусь річ, то може промахнутися і трохи цапнути. Це вона вчора так мій светр хотіла стягнути, що в мене ще такий синець лишився…

До речі, дві лисиці часто беруть участь у різноманітних фотосесіях, тому до людей звикли. А коли Діана брала їх на руки – поводились відносно спокійно, лише уважно стежили за всім, що відбувалось навколо і  реагували на будь-який звук.

Першою, сім років тому, Діана взяла собі Роксану, яка цього разу навіть не вилазила з буди через страх перед незнайомими людьми.

– Мій маленький переляканий зайчик… – ніжно звернулась Діана до найпершої своєї лисиці, поки ми намагались її розгледіти та сфотографувати.

Дівчина розповідає, як побачила оголошення від мисливців, що в одному селі неподалік Вінниці вони продавали лисенят. За свою тварину Діана тоді заплатила близько 200 гривень.

– Десь в якомусь селі вони (лисиці – авт.) робили якусь шкоду чи щось таке. То батьків вбили, а лисенят ловили різними способами (і деякими не надто приємними). Знаєте, такий капкан з дроту – тварина наступає, її ловить капкан і підвішує на дроті. Ось так Роксану спіймали. У неї досі є слід на лапці.

Лисиці з лісу не пристосовані до життя в людських умовах, тому я не раджу взагалі нікому заводити лисиць з лісу. Це була моя перша лисиця і я про це все не знала ще, звісно. І вже зараз  її нікуди не випустиш, бо вона вже стара й беззуба, але спершу вона була дуже хвора. В неї було порушено травлення (її й досі нудить від важких продуктів), так ще й була з підшкірним кліщем і в неї вилазила шерсть, то вона була приблизно як китайська хохлата. Така страшна… Спеціально її лікували, але за ті два місяці я не могла зробити їй жодних щеплень, а без щеплень ми не могли гуляти і так вона й виросла така дикувата.

За словами Діани, лисенята звикають до людей дуже швидко, якщо брати їх у віці місяць чи півтора, коли вони лише починають пізнавати світ. Дівчина наголошує, що необхідно знати, як знайомитися з лисицею і розуміти, що це все ж не собака.

– У собак є поняття лідера і вожака: якщо їй щось заборониш, то вона послухає. А у лисиці не так. Вони самітники. Тому вони не слухаються ніколи і треба бути до цього готовими.

Тобто, якщо вона захотіла вилізти на стіл і вкрасти печиво – вона це зробить. Це не домашня тварина і від лисиці не треба чекати поведінки собаки. Так, лисиці звикають до людей і, в принципі, люблять людей, вони виляють хвостом, радіють, падають, щоб їм почухали животик. Але якщо лисиця не хоче, щоб ти її чухав, то ти і не почухаєш. Вони можуть і вкусити, якщо їм щось не подобається. Тобто це самодостатня тварина, якій людина в принципі не потрібна в житті.

Попереджали батьків, що привезете лисицю додому?

– Зі мною мама їздила. Коли я принесла першу лисицю, то ще якось так… А коли принесла другу, то про це нікому не розповідала, просто купила й все. Це був чорненький Спенсер. Купила його на звірофермі біля Вінниці для своєї дівчинки, щоб вона не сумувала.

Купила, привезла. Стою на вулиці, тримаю, говорю з мамою. Кажу, що ось, це буде в нас жити. «А це шо таке?» – питає. Воно ж маленьке, там не видно навіть, але потім мама побачила хвіст і така: «Це шо, лисиця?!» Виходить тато, питає що за галас і що за цуцика тримаю. Відповідаю, що це не цуцик. «Це шо, лисиця?!..»

– Коли лисиці тільки з’явились, найважче було прибирати за ними, тому що там такий запах від них… Роксана дуже смішна була, але дуже розумна. Спершу вона жила у мене в кімнаті, зі мною тут спала, я її тільки на ніч зачиняла в клітці. Вона бачила, що вже її зачинили і розуміла, що «пора» – сідала і пісяла, бо знала, що я відкрию клітку і буду прибирати, а поки я прибиратиму, то я її випускаю і вона ще має декілька хвилин.

Другий лис, Спенсер, живе у Діани вже шість років. Він був «відбракований» на звірофермі через те, що зламав лапу, коли був маленький, і вона у нього неправильно зрослась. Зараз ця травма зовсім непомітна, адже лис постійно бігає та стрибає і навіть якщо він досі шкутильгає – зрозуміти це важко. Перший час Роксана та Спенсер жили не у вольєрі, а вдома, лише на ніч їх зачиняли у клітках.

– Роксана в мене виросла вдома, Спенсер теж. Якщо дуже тихо сидить, значить щось не так — це про лисиць. Вони знайдуть, що втворити у будь-якому випадку і незалежно від віку.

Звісно, до півтора років — це найважчий період: вони стають нервові, агресивні, як підлітки, — розповідає дівчина. — Це складні тварини, вони багато їдять, а якщо багато їдять, то й багато гадять і потім пахнуть сильно. Це дуже, дуже активні тварини, вони все гризуть, всюди вилізуть. Вони все знайдуть, навіть холодильники відкривають. Лисиці – маніпулятори і вони дуже добре розуміють, де вони можуть користуватись, сісти вам на голову і звісити лапки.

Перший час Діана планувала займатись розведенням лисиць. У Роксани і Спенсера були щенята змішаного окрасу і все було добре, поки дівчина не почала шукати лисенятам нових господарів. Розповідає, що дивились за ними не надто добре, тому бувало, що лисички тікали чи з ними ще щось ставалось. Діана вирішила стерилізувати своїх лисиць і більше не займатись розведенням.

Розповідає, що за деякий час дівчина вирішила викупити зі звіроферми ще одне. Вона хотіла милу руду лисицю, але з’явилась Камі, яка хоч і була рудою, але надто вже полюбляє кусатись. Така лисиця на фотосесіях не працюватиме, але натомість їй подобається гуляти на повідку. Діана розповідає, що ця лисиця не боїться ні машин, ні людей, називає її жартома «місцевим гопником», який чіпляється до людей у парку і особливо полюбляє розв’язувати людям шнурки.

Реакція перехожих, які бачать Діану з рудою Камі на повідку зазвичай типова: «Ой, це лисиця? Справжня?!».

– Вона в мене вже два з половиною роки. Мені ще подобається питання: «А вона, шо – дика?». Кажу, що так, я пішла й спіймала найбільш дику в лісі, а потім взяла на повідець і вигулюю. Хіба ж не видно, що вона зовсім не дика? Я намагаюсь гуляти по тих доріжках, де небагато людей. Я розумію, що людям цікаво, для них це новинка, але я не люблю, коли дуже насідають, оточують мене і півгодини випитують, а я не розумію чи маю право піти чи це негарно буде.

Ще через рік у Діани з’явилась Хесс – лисиця з унікальним окрасом, якого в Україні раніше не було, і з «громадянством» іншої країни. Цю лисицю привезли до Вінниці з Москви. Передали автобусом, хоча, звісно, їхала тварина не сама, а з супроводом. Щоправда, окрім унікального окрасу лисиця ще й має певні психічні порушення, про які Діана дізналась значно пізніше.

– У нас зовсім не було лисиць з таким окрасом. Це найважча моя лисиця за всі роки. Я не знала особливостей тієї звіроферми, з якої я її викупила. В них там дуже складно все з нервовою системою. У Хесс були нервові відхилення, тобто вона, грубо кажучи, «трохи хвора на голову». Я про це не знала, звісно, бачила якусь не таку поведінку, але думала ж, що кожна лисиця індивідуальна.

Розповідає, що будь-які сильні емоції травмували лисицю. Вона стала гіперактивною, могла ганятись за власним хвостом, а з часом все лише погіршилось.

– Одного дня я прийшла до неї у вольєр і побачила що вона вся у крові. Лежала на спині і з дикими агресивними криками гризла свої ноги. Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати.

Вона кидалась на мене, дійсно, ніби скажена. Це така була моя перша думка. Але я закутала її, щоб вона себе не гризла, наділа намордник. Ми поїхали до ветеринара, зробили рентген, бо думали що може в неї щось з лапами, через що вона так реагує, бо воно болить. Але все було ціле і я не розуміла, що робиться. Це так, як коли у людей якісь психічні відхилення, то довгий час все може бути нормально, а потім – приступ. Вона можливо місяців зо п’ять сиділа на спеціальних препаратах, заспокійливих. Я вирішила, що ось вона пройде це лікування, а я ж не буду її все життя на пігулках тримати, якщо в неї таке продовжиться, то я її присплю, тому що це не життя у неї. Я її зняла з таблеток десь у квітні і ось поки сидить без приступів, все добре. Я чекаю та сподіваюсь, що в неї не повернеться цей психований стан. Я їх дуже люблю і для мене це все дуже важко.

Пояснює, що такі відхилення генетичні, через близькородове схрещення на звірофермах, адже там тварин вирощують на шкури і власники ферм не надто турбуються, як це вплине на психіку лисиць. Діана радить консультуватися з фахівцями, які знають, які окраси більш схильні до порушень, а з якими більше шансів отримати здорову лисицю.

 

В якому стані лисички на фермах?

– У них неправильний раціон, їх годують так, щоб вони могли жити і народжувати. Народжуються щенята, в два з половиною місяці, коли вони перелинюють в свій постійний окрас, вони проходять «відбраковку», тобто найгарніші та пухнасті йдуть на плем’я, щоб вони розмножувались, а ті, які не підійшли на розведення, – йдуть на шкури.

І десь в п’ять місяців починають їм в їжу додавати спеціальні вітаміни для росту шерсті тому що у вісім місяців тварин вбивають. Я проти того, щоб викупали дорослих лисиць, тому що вони дикі, їм всі зміни не дуже подобаються, це постійне нервове напруження, бо вони бояться людей. А ще вам продадуть ту, яка сиділа на якихось препаратах і потім у вас буде хвора лисиця. Найкраще рятувати маленьких, але після двох місяців це вже все. Просто зараз різні зоозахисні організації почали викуповувати тварин перед самим забоєм, але насправді ці тварини потім страждають.

Розповідає, що у вінницьких ветеринарних клініках не надто добре знають, як поводитись з лисицями і що їм потрібно. Будова тіла у них, як у собак і переважна більшість препаратів підходить й лисицям, хіба що в іншому дозуванні, але цих тонкощів у клініках особливо вже не знають.

До речі, за словами Діани, лисиць можна тримати як у приватному будинку, так і у квартирах.

– Лисицям байдуже вольєр, кімната чи балкон. Їм важливо щоб з ними гуляли, розвивали. Звісно, коли їм нудно, то вони починають шуміти. В умовах квартири це неможливо спати і ще й сусіди є. Лисицям насправді немає різниці, де жити, а ось вам – є. В квартирі все одно буде сильний запах. Хоча деяким людям навіть змія буде смердіти, а інші лисиць не відчують.

Щоб виховати лисицю слухняною Діана радить вивчати їхню психологію та користуватися позитивним підкріпленням. У лисиць є потреба в їжі, спілкуванні та фізичній активності. Цим можна маніпулювати. Наприклад, якщо лисиця добре себе поводить, це заохочують різними смаколиками чи іграми. Якщо ж лисиця зробила щось неприємне, наприклад, покусала вас, то ви ж можете на лисицю образитись, закрити у клітці та позбавити всього важливого: їжі, ігор, активності.

– Вони це все розуміють. Ось так добу посидить у «карцері» і потім слухняна точно зо два тижні. Вони сприймають лише таке, якщо ж будеш її бити чи ще щось, то виросте зла тварина, яка буде кусати вас при кожній нагоді.

Діана також розповідає, що досі особливих конфліктів із сусідами через лисиць у неї не було, хоча багатьом не подобається різкий запах від тварин. Дівчина розповідає, що скільки б не прибирала у вольєрах і якими б засобами не користувалась – нічого не допомагає. Крім того, лисиці активніші вночі і буває, що починають надто галасувати.

– Ну, лисиці зазвичай кричать вдень, але якщо починають вночі, то приходить мама з віником й дає їм по сраці, – жартуючи відповідає Діана. – Якщо це не допомагає, то когось відсаджуємо у «карцер». Я намагаюсь не давати їм вночі кричати, щоб не заважали людям спати. Бо я знаю, що в когось були випадки, коли лисиць травили.

«Гуртожиток рептилій»

Останнім часом Діана почала займатися не лише лисицями, а ще й зміями та плямистими геконами. Мешкають вони у прозорих боксах в кімнаті дівчини. Каже, що завела б собі ще 50 рептилій, тому що вони прості. Питаємо, як батьки поставились до бажання завести змій. Сміючись відповідає, що вони були раді, що це не ще одна лисиця. Сьогодні у дівчини є три маїсових полози та удав: Чарлі, Найт, Мейз та Ізумі. «Хоча їм, звісно, байдуже на імена», – додає Діана.

 

Змії у дівчини не отруйні, але жваві, особливо маленькі полози – Чарлі та Найт, які у дівчини зовсім нещодавно. Розповідає, що змії з червоним окрасом тривожніші та нервовіші. На це впливає ген, який і надає червоного кольору.

Розповідає, що доглядати за зміями просто. В боксі у них мають бути точки нагріву 26-28 градусів, що отримують завдяки спеціальним термокилимкам. Також зміям потрібна поїлка.

Близько чотирьох років у Діани живе Мейз – великий червоний маїсовий полоз, яку вона брала такою ж маленькою: «Буває, дивлюсь її «дитячі» фото і вони такі милі».

– Це у них виведений окрас, живуть в природі в Америці, до нас її завезли і почали розводити і вивели багато окрасів.

Дуже класна змія, вона зовсім невибаглива, не дуже сильно реагує на зміну температури. Їй добре, якщо є контейнер, серветки, водичка, термокилимок і все. В 15 градусів тепла може спокійно сидіти, а от пітонам, наприклад, якщо у менше 20 градусів, то забезпечена пневмонія. Незручно лише те, що коли вони маленькі, то вони дуже маленькі. Тому їх легко загубити, роздавати, недогледіти, і новачкам краще купувати трохи доросліших. Вони не люблять сильні парфуми на людях і не люблять бути на голому тілі, тому що коли тіло пітніє, вони прилипають і починають панікувати.

Своєю улюбленицею Діана називає удава Ізумі. Чекає, що вона виросте до двох метрів і на відміну від жвавих полозів одразу зрозуміло звідки вислів «спокійний, як удав».

– Вона десь рік у мене, але я одразу в неї закохалась. Коли її привезли, я взяла на руки і зрозуміла, що це не така змія, як полози. Вона набагато розумніша, вони (удави – авт.) нікуди не поспішають, у них немає різких рухів. Класні тим, що вони живородки, їм не треба інкубатори. Тому хочу купити їй ще хлопця, щоб їх вже було двоє.

Купувати змій в Україні виявляється досить легко, можна замовити через Інтернет, а передавали їх Діані потягом. Питаємо, чи провідники/ці взагалі знали, що перевозять і чи легко погоджувались. Розповідає, що деякі, звісно, бояться, але це зазвичай ті жінки, які просто самі бояться змій, тому не хочуть їх брати, а з рештою немає жодних проблем, тому що ці змії не отруйні та не становлять загрози.

– Ці їдять одного щура на тиждень. Не живого щура, замороженого. Витратніше купити їм бокси і всі необхідні речі. Такий удав коштує приблизно дві-три тисячі гривень, а маленькі полози десь від 700 до 1500 гривень, залежно від окрасу та розміру.

Поряд зі зміями, у сусідніх боксах, живуть плямисті гекони, або інакше – еублефари. Сьогодні їх у дівчини двоє – старша Афіна та молодший Візард. Діана розповідає, що вони дуже лякливі і бояться різких звуків та коли до них торкаються.

– Плямисті гекони живуть досить довго, років 15-20. Що для них треба: контейнер чи тераріум, у них там має бути холодний куток і теплий, де буде хоча б 30 градусів, ставиться зазвичай термокилимок. Харчуються вони комахами, я їм купую коників заморожених. Особливо їм потрібні вітаміни. Обов’язково їм потрібна камера, де буде постійно вогко, якісь вологі серветки, губки, ганчірки, мох, субстрат… Вони люблять вологу, тому їм потрібне таке місце. Коли вони линяють, то вони свою шкірку з’їдають. Дуже класні тварини, легко приручаються і є багато окрасів.

Тхори-одесити

Ще є у Діана пара тхорів, хоча сама дівчина каже, що ними вже нікого не здивуєш. Купувала вона їх у людей з Одеси, які займались розведенням цих тварин. Хоча клітка для цих двох не надто велика, але тхори щосекунди переміщувались і не сиділи на місці. Особливо пожвавішали, коли побачили, що до них йдуть люди.

– Вони агресивні, коли некастровані. А зараз не агресивні, — посміхаючись, розповідає Діана, підгодовуючи їх спеціальними вітамінами.

– Ось цей світленький хлопець, коли до мене приїхав, то я не знала, як його назвати. Назвала Кусіч, тому що тоді він був некастрований і просто страшно гриз мені руки, неможливо було щелепи відкрити, а вони ж у нього маленькі, я боялась йому щось зламати. Потім його кастрували й буквально через тиждень він став таким кошенятком. Темніший, коли приїхав, був не таким кусючим, хоча досі любить хапнути за ніс. Він був уже дорослим і постійно з острахом шипів. І я його назвала Шипер.

Втримати тхорів не надто проста задача, тому що вони дуже вертляві і цікавляться буквально всім: камерою фотографині, носом Діани, сторонніми звуками та один одним.

– Вони сплять по 20 годин на добу, а коли вони не сплять, то їх завжди дуже багато всюди. Вони вже й тікали. Бувало, я клітку не зачиню і вони тут лазять і одразу до собаки в буду, а коли біленький був у мене один, то виламав прут клітки і втік. Знайшла у сусідів. От лисиця якщо втече, то через п’ять хвилин буде вже за десять кілометрів, а тхори досить повільні.

Ще ці тварини мають специфічний запах, тому довго тримати їх на руках – завдання не надто приємне.

Ви рахували скільки на місяць всі Ваші тварини Вам обходяться?

– Ні, я боюсь це рахувати. В принципі, змії та гекони десь 200-250 гривень, а лисиць навіть не знаю. Це десь їм треба два кілограми їжі на день за гривень 70-80 … і я не буду рахувати далі – сміється Діана.

До речі, Діана розповідає, що її дім відкритий для відвідування і до них можна прийти, ніби у зоопарк. зазначає, що фіксованої оплати немає, люди дають скільки можуть: «А я будь-якій копійці радію, бо малі жеруть – навіть не хочу знати скільки». Також практично всіх тварин можна брати на фотосесії. Побачити більше із життя лисиць, тхорів, змій та геконів можна на сторінці Діани в Instagram ТУТ.

Фото Марини Сербінович