“Тут тепло, гарно ніби. Але вдома було би все таки краще…”, – каже 62-річний Володимир, один з “клієнтів” пункту обігріву, розташованого на площі поблизу центрального вінницького автовокзалу.

Сьогодні сюди, до військових наметів з “буржуйками”, місцевих журналістів запросили активісти Центру реінтеграції бездомних громадян: розказати, як виживають у морозній Вінниці безхатченки.

• “Ми не організовуємо тут комплексного чотиразового харчування, аби такі люди, як то кажуть, не “розслаблялися”, адже їм тоді значно складніше знайти в собі мотивацію вирватися з таких життєвих обставин, вони можуть змиритися зі статусом “бомжа”, – розповідає директор Центру реінтеграції Богдан Чорний.

З його слів, активісти організації підвозять до намету “перекус”: печиво, чай, локшину швидкого приготування, тощо.

• “Інколи привозимо також предмети особистої гігієни, одяг. Вчора, наприклад, потрібні були терміново шкарпетки – привезли”.

Богдан розповідає, що активісти Центру навідуються до пункту обігріву двічі на добу – вдень та увечері: вони дізнаються про потреби його “завсідників” та в межах своїх можливостей намагаються їх виконати. Хоча основна допомога “безхатченкам” від Центру – дещо інша.

“Ми маємо дійсно реінтегрувати цих людей назад в суспільство”, – продовжує Богдан. Тож активісти передусім намагаються відновити таким людям документи, оформити пенсію, допомогти стати на облік в Центр зайнятості та, зрештою, знайти роботу. Звісно, шукати такий контингент активістам доводиться по всьому місту: передусім на вокзалах і поблизу ринків.

Каже,  найтяжче серед усіх працювати з жінками, які “опустилися на дно”: “Таких жінок витягнути назад практично неможливо – значно складніше, ніж чоловіків“.

Поки VежА перебувала в наметах, у пункті обігріву також були присутні молодики не певного роду занять та підозрілої зовнішності: дехто з них чіплявся до журналістів та операторів, заважаючи працювати, з’ясовуючи, хто та з якого видання прибув. На місці не опинилося жодного поліціянта, котрі могли б заспокоїти хлопців, тож журналісти мусили пошвидше покинути намети, аби конфлікт не переріс у більший.

Як пояснює п. Чорний, з його досвіду люди опиняються на вулиці з кількох основних причин: не виплачені кредити на квартири (коли банки відбирають у людей заставне помешкання), алкоголізм, а також ситуація, в якій опиняються люди після виходу з місць позбавлення волі.

• “Остання категорія досить складна, адже часто від таких людей відмовляються рідні, тож вони часто опиняються на вулиці, а за тим – нову скоюють злочин і стають рецидивістами”, – пояснюють активісти.

Один з новоприбулих в пункт обігріву, 62-річний Володимир, якраз з тих, хто сів за грати, як то кажуть, за дрібницю.

• “Випив. Йшов собі вулицею – це в Стрижавці, – побачив велосипед. 20 хвилин постояв – ніхто за ним не підійшов, я подумав – велосипед нічийний. Сів собі та й поїхав!”.

Однак невдовзі господар веломашини знайшовся, а Володимира кинули у в’язницю. Так і почалися його поневіряння: після тюрми він доглядав за старим, немічним “геніальним токарем”, а в цей час родичі чоловіка продали його хату і землю.

• “Тяжко було. Я мав хату прямо над Бугом, мав два човна: грузив в них дрова та й плив продавати. Тепер нічого цього нема”, – зітхає Володимир.

– Де ж ви будете жити, коли згорнуть пункт обігріву? – питається в чоловіка журналістка.

– Як де? Там, де і завжди: між небом і землею.

Фото Андрія Завертаного

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio