Зайчик, який знайшов друга, захистив себе та врятувався від вовка: сьогодні поблизу Вежі Артинова відбулася вулична лялькова вистава “Казка про зайчика”, яку зіграли для вінничан діти з порушенням слуху з інклюзивної театральної студії “Білий Куб”. Окрім вистави, зовсім юні та дорослі глядачі мали змогу поспівати жестовою мовою, вивчити ази “дактилю” та погратися з головними героями вистави — ляльками.
На свої перші гастролі до Вінниці приїхала єдина в Україні ляльково-театральна студія “Білий Куб” для дітей з порушеннями слуху, які не тільки розважили публіку під час вистави, але й познайомили вінничан зі світом “нечуючих” людей. Перед головною вежею міста зібралося кілька десятків глядачів різного віку, яким перед виставою влаштували короткий майстер-клас жестової мови, після якого і театральна команда, і вінничани змогли разом заспівати сучасну українську пісню жестовою мовою.
“Ми створимо, збудуємо майбутнє своєю рукою” – деякі слова з пісні звучали і виглядали дуже влучно та зворушливо.
“Білий Куб” – перша і поки що єдина київська ляльково-театральна студія для дітей із порушеннями слуху в Україні. Її заснувала команда ГО “Ми разом” та колектив Навчально-реабілітаційного центру №6 (Київ) у 2016 році, з метою інтеграції світу нечуючих дітей у світ чуючих і навпаки. Театром керують та проводять інклюзивні вистави діти віком 12-15 років, які мають інвалідність по слуху. Тур “Білого Кубу” відбувається за підтримки Українського Культурного Фонду.
Андрій, один з дванадцяти молодих учасників театральної студії розповів, що під час репетиції вистави “кожен займається своє справою: хтось збирає сцену, хтось влаштовує електрику або готує ляльки до виступу”.
— Це казка про зайчика, якого всі ображали, але потім у нього з’явився друг, який буде його вчити, — розповідає юний актор лялькового театру. — Я граю лисицю. Вона спочатку погана, а потім і вона буде боятися зайчика. Мені подобається веселити і вчити дітей.
Олена Полозок, голова громадської організації “Ми разом” розповіла, що перед поїздкою професійні актори влаштували їхній команді короткий майстер-клас. Каже, що діти спочатку дуже боялися, коли почули, що поїдуть до інших міст. Пані Олена додає, що Вінниця — перше місто, куди їхня команда вирушила із туром.
— Вінниця — інклюзивне місто і ми дуже раді, що нас сюди запросили. Сьогодні ми ходили до вінницького лялькового театру, діти побачили нові ляльки, інший театр — вони були в захваті! Сидіти у своїй “бульбашці” добре, але потрібно виходити до людей і знайомитись з ними через такі вистави.
У виставі розповідають про Зайчика, якого хотіли усі з’їсти, але зустрівши Їжачка, Зайцю вдалося захиститися та врятуватися. Їжачок також подарував головному герою “магічну шубку”, яка відтепер оберігала його від злих жителів лісу. Інтерактивна вистава супроводжувалася перекладом жестовою мовою та залучала малечу до участі. Після Вінниці, ляльковий театр поїде до Одеси, де й закінчиться їхній короткий, але важливий тур.
Наталя, що прийшла на виставу з двома дітьми, каже, що наразі живе за кордоном, та їй було дуже приємно побачити таку виставу та “діток, які зіграли гарно і доступно” у рідному місті.
— Такі вистави потрібні для того, щоб знайомити усіх з людьми із порушенням слуху, щоб ми вміли спілкуватися з ними, вивчали жестову мову і могли потім використати ці знання у спілкуванні з такими людьми.
Попри мінливий дощ та вітер, акторам вдалося зіграти виставу до кінця перед доволі чисельною публікою, яка час від часу ховалася під кольоровими парасолями або під деревами. До і після вистави актори та члени команди підтримували зв’язок з публікою, говорили, “що приїхали з любов’ю в серці” яка має “розігнати” хмари на небі. Після завершення вистави, коли небо було чисте і світле, юні актори вийшли до публіки і разом зі своїми ляльками познайомилися з дітьми ближче. Зворушливий момент завершили спільним фотом та розіграшем еко-сумок із зображенням міжнародного жесту “Я тебе люблю”.
Фото Марини Сербінович
Дякуємо!
Тепер редактори знають.