Два відвертих фільми про захист прав людей — жахлива та коротка історія дівчини з Бангладешу, життя якої кардинально змінило зґвалтування та тонка і глибока історія трансгендера, що переживає зміну статі.
Міжнародний мандрівний фестиваль документального кіно про захист прав людини Docudays UA майже два тижні проходить у книгарні «Є». Вінничани вже побачили такі стрічки як, «Жива ватра», «Інтерсекція», «Жіноча Солідарність», «Загублені», «Десять секунд», «Остап», «Битви» та «Пісня бійця». За традицією, після кожного фільму йде обговорення переглянутого.
Вчора, 12 грудня, в рамках фестивалю в книгарні «Є» показали дві стрічки іноземних режисерів — короткометражний фільм швейцарців Франчески Скалісі та Марка Олекси «Моріом» та перший повнометражний фільм польської режисерки Кароліни Бєлявської «Звіть мене Маріанною».
Показ розпочали із «Моріом» – історії про дівчину із Бангладешу, яка стала жертвою зґвалтування і тепер переживає важкі психологічні травми.
Початок фільму, коли героїня починає зубною щіткою чистити обличчя та тіло вже говорить про те, що фільм триматиме в напрузі до кінця. Це інша культура, інші цінності та менталітет. Це історія, розв’язку якої ти розумієш лише в самому кінці, адже на початку здається, що саме батьки дівчини психічнохворі і знущаються над нею, але в кінці глядачі розуміють, що це історія не про знущання батьків над дочкою — а про викрадення та зґвалтування, яке зруйнувало життя та психіку Моріом. «Я спустилася з небес. Я прийшла, щоб знищити все погане у світі. Я поліцейський. Я квітковий янгол. Я отримала роботу в полійному відділку. Я покараю їх. Я посаджу їх до в’язниці» – говорить головна героїня.
Другий фільм «Звіть мене Маріанною» показує життя 47-річної транс-жінки Маріанни в той період, коли вона проходить процедури корекції статі, аби повністю відповідати жіночій статі та почуватися у власній шкурі. Це історія, яка показує різне ставлення до зміни статі близьких та оточуючих головної героїні. З однієї сторони — це батьки, які всіляко не можуть визнати, що їх син став жінкою і головній героїні доводиться навіть судитись з ними, щоб отримати дозвіл на операцію (згідно польського законодавства) та дружина, яка не зважаючи, на образу та сильне кохання, за 25 років спільного життя таки підтримує Маріанну в важкий період життя.
Історія про пошуки справжнього щастя, про мрію отримати своє тіло, в якому комфортно, на яке приємно дивитись. Стрічка показує, що суспільство нормально приймає трансгендерів — Маріанна спокійно обирає собі білизну на ринку, гуляє з коханим чоловіком пляжем і ніхто не дивиться на них косо. Будучи чоловіком, головна героїня прожила 25 років у шлюбі , має двох дорослих дітей, які не визнають такого «батька». Особливе місце у фільмі займає дружина Кася, яка незважаючи на сильне кохання, намагається все-таки вмовити повернутись, а потім підтримує у період реабілітації.
Ця історія може здаватись щасливою, але…через прийом великої кількості гормональних препаратів у головної героїні трапляється інсульт, який абсолютно змінює її життя і показує насправді кому вона важлива — колишній дружині, новій подрузі та теперішньому коханому, які постійно підтримували та допомагали в реабілітації. Старе і нове життя пересікається в один момент. Маріанна вчиться заново ходити та говорити та інколи навіть думає, що це кара Божа за її вчинок. Батьки і діти так і не визнають її нову та навіть у такі важливі та важкі моменти не з’являються в житті. Можливо, ця історія про те, що лише люди, які справді кохають, можуть прийняти тебе будь-яким.
Режисер Кароліна Бєлявська, яка є одною із найближчих подруг героїні, змогла показати особистійсні переживання Маріанни та складнощі у спілкування з батьками та колишньою дружиною.
Важливою складовою стрічки є вистава в театрі, в якій Маріанна вже пройшла реабілітацію після інсульту і з допомогою акторів намагається пережити та проаналізувати один із найважчих та найважливіших періодів свого життя. Вони розігрують багато життєвих ситуацій із її життя, намагаючись розібратись у них. Саме в театральній трупі головна героїня знаходить прихисток і можливість зрозуміти себе в той період життя і зараз.
Фільм «Звіть мене Маріанною» великою мірою є про інакшість, але в той же час, це історія про абсолютно універсальні людські проблеми: нестачу розуміння, сприйняття, підтримки. Це історія про життя середньостатистичної людини, яка має роботу, певні проблеми в сім’ї, знаходить нову романтичну пасію, опісля її спіткає хвороба, але попри всі труднощі, героїня почувається щасливою і проживає радісні моменти, – пишеться на сайті Феміністичної майстерні
Після перегляду традиційно відбулось обговорення і, незважаючи на присутність в залі старшого покоління, кардинально різних думок не пролунало. Коли покоління 50+ розуміє трансгендерну проблематику, не виражається «це є гріх» чи «як так можна» , то напевно ми переходимо на новий рівень. Коли глядачі говорять про власне щастя героїні, а не прийняті в суспільстві штампи, це стирає певні уявні межі між молодим і старшим поколінням. З’являється дещо егоїстичне розуміння свого я, себе та власного щастя.
- Фільм “Звіть мене Маріанною” піднімає гостру тему зміни статі, яка досі залишається незрозумілою для багатьох. На мій подив фільм розкриває почуття головної героїні м’яко, щиро і відкрито. Яскравою лінією проходить бажання героїні встановити здоровий зв’язок із батьками, дітьми. Але не завжди це вдається. Фільм позитивний, життєвий. Залишає місце для подальших роздумів. Не завжди усе в житті, чого бажаємо, дає абсолютну сатисфакцію, але у випадку Маріанни мрія здійснилася, не без труднощів, адже у якийсь момент щось пішло не так. І попри наступну трагедію (інсульт) героїня зберігає віру до Бога, до життя, до людей, що вносять надію і прощення. Моє особисте ставлення до подібних випадків фільм не змінив, але допоміг більш детально пізнати світ переживань таких людей. Кожен прагне до щастя і обирає власний шлях до нього, – ділиться враженнями одна із відвідувачок Вікторія.
- Показ фільму «Звіть мене Маріанною» в рамках Docudays привідкрив завісу глибинніших сенсів дискримінації представників ЛГБТ-спільноти. Адже усі звикли трактувати «нечеснотні вчинки трансгендерів із точки зору Біблії, особливо в пострадянському суспільстві. У фільмі для мене особливий сенс несе егоцентризм головної героїні, що є нормою для людини, котра цінує своє «Я», особисте щастя та відчуття своєї гендерності. Але не є нормою в основоположних сімейних цінностях. Жінка-трансгендерка має двох дітей та дружину. До речі, про дружину. Вона є сакральною героїнею, котра ідентифікує не менший сенс фільму – любов. Не плутати з коханням. Дивитись, однозначно, – розповідає ще одна глядачка Інна.
- Цей фільм насправді дуже людяний. Корисно показувати такі історії, незважаючи на різну аудиторію, яка може бути до подібного не готова і неправильно оцінити задум режисера. Це певний показник наскільки ти людяний, – говорить по завершенню арт-менеджер книгарні «Є» Олександр Вешелені.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.