Лекція Майкла Щура про “БЖД у соцмережах” у стінах вінницького педагогічного насправді була більше схожою на проповідь  для майбутніх журналістів.

Майкл – в миру Роман Вінтонів –  пояснював студентам профільного факультету, чому медійників сьогодні суспільство вважає “аморальними та продажними джинсовиками”. “Тому що люди завжди перебувають у полоні стереотипів та узагальнень. Узагальнення – це взагалі мій особистий ворог”, – пояснює Майкл Щур.

Як журналіст-журналістам, Щур таки додав: все ж не варто довіряти всьому, що пишуть колеги. “Для мене взагалі не існує жодного нормального українського телеканалу”, – каже Майкл, відповідаючи на запитання із аудиторії.  Але розмова здебільшого все ж стосувалася соцмереж і того, як правильно читати френдстрічку і реагувати на тренди у ФБ.

“Якщо людина бачить 200 шейрів тих же грудей тієї ж Дєєвої, то людині складно не приєднатися до загального хору, який кричить “ганьба!”. Людині взагалі не комфортно, коли її точка зору відрізняється від точки зору більшості, і байдуже навіть, якщо серед тої “більшості” десь 40% – боти. Але відтак це зовсім не значить, що у пості, який має кількасот поширень – правда. Потрібно завжди намагатися перевірити факти, перш ніж приєднатися до цього загального хору, адже від цього зрештою залежить ваша репутація”.

Вони всі гуртом, всі ці сотні незнайомих людей показують на неї пальцем і кричать: “піська!”. І ти на них дивишся, і сам не помічаєш, як приєднуєшся і теж це кричиш. І вже ніхто не згадує, що цими ж днями звільнилася Деканоїдзе: тому що всі говорять лише про “піську” і груди, які навіть зняти можна було би краще”.

“Журналіст завжди має бути готовий нести відповідальність за все, що він зробив. Коли я прийшов працювати на BBC і де редактор більше не переписує твої тексти “як треба” – там стає зрозумілим: ти більше не маєш права писати погано, тому що тобі довіряють, і під публікацією стоїть твоє ім’я. Тому потрібно завжди намагатися знайти, де саме правда: так ми підвищуватимемо наш рівень журналістики і допомагатимемо людям краще розуміти, що насправді відбувається у світі”.

“Він бере мій текст і просто виправляє якісь коми, якісь пробіли і каже: друкуй. А ти кажеш: чекайте, як же “друкуй”? Це ж гівно, а не текст. Ну, так, – відповідає редактор, але це ж це ти його написав, це твоє гівно, друкуй. Тому ти просто не має права друкувати таке, бо під цим завжди буде твоє ім’я”.

“Зараз просто маса різноманітної інформації: нібито об’єктивної, хоча об’єктивність – це міф. Ми, звісно, маємо до цього прагнути, однак це у принципі не можливо. Тому якщо ми говоримо про прагнення правди, а не стандартів, то ми маємо говорити про суб’єктивну жуналістику, де все ж присутнє власне “я” автора, його погляд на проблему. Мені здається, саме це зараз більше потрібне людям, це наштовхне їх на власні висновки значно краще, ніж суха інформація.

Наприкінці свого виступу Майкл Щур сказав неочікувану, для присутніх викладачів, річ: “я взагалі не розумію, навіщо диплом журналіста.”

“За весь мій досвід роботи у мене жодного разу не попросили диплом, жодного. Цікавилися будь-чим: умінням поводитися в кадрі, знімати відео, монтувати відео, писати тексти, робити сюжети, але не дипломом. І я, чесно кажучи, не зовсім розумію, що я робив з 1999-го по 2005-ий в університеті. Головне – розвиватися самому і завжди працювати над собою: навіть коли здається, що нічого не виходить і все пропало. Так з усіма нами буває, але врешті все обов’язково буде прекрасно”.

Фото Андрія Завертаного

admin

Технічний адміністратор сайту

See Full Bio