Сергія Татчина висунули на Шевченківську премію відразу три вінницьких літературних організації. Окрім цього, поет номінований за п’ять поетичних збірок і потрапив у шорт-лист головної мистецької премії країни.
Вчора, 26 грудня, стали відомі фіналісти останнього, третього туру на отримання Шевченківської премії. Серед них і вінницький поет Сергій Татчин. Його поетичним конкурентом став Дмитро Лазуткін із збіркою «Артерія». Фінальний тур голосувань відбудеться 19 лютого наступного року.
Сергій Татчин автор дев’яти збірок лірики, численних публікацій у колективних виданнях і періодиці. Серед них, «Дзен.UA» (2013), «Семисвічник» (2016), «Пташка» (2016), «Вінницька Абетка» (2017), «#епістолярніхроніки» (2017), «Місто на «В» (2017), «Південний Пух» (2017), «Любити» (2017), «Пташка Нова» (2018). Лауреат премій «Кришталева вишня» (2014), М. Стельмаха (2016), М. Коцюбинського (2017), А.Бортняка (2018). Учасник низки літературних фестивалів та видавничих форумів. Окрім цього, поет займається візуальним оформленням майже всіх своїх книг.
Автора висунули на премію відразу три організації: Вінницька міська письменницька організація, Вінницька обласна організація НСПУ та громадське об’єднання «Русалка Дністровая».
Номінований Татчин за такі книги поезій: «Любити», триптих: «Вінницька абетка», «Місто на В», «Південний пух» та «Пташка».
До речі, минулого року Сергій Татчин також був висунутий на здобуття Шевченківської премії та потрапив у список фіналістів.
– Сергій Татчин – українець за духом та вінничанин за формою, його потужний вінницький бекграунд з українськими витоками дозволяє поету досягти глибинної впізнаваності окремих поетичних рефлексій, вплітаючи елементи подільської топоніміки в широкомасштабну й ущільнену, водночас, картину дійсності. Оця спресованість, динаміка сучасної інформаційної епохи дивує і захоплює автора, одначе не лякає. У його поезіях відчувається готовність приймати виклики й відповідати на них, шукати і знаходити пропоновані знаки часу в канві творчості, та формувати власні протосимволи й канони, – пише про творчість автора Вінницька міська письменницька організація.
Вінницька обласна організація НСПУ акцентує увагу на тому, що поетичні тексти Татчина спрямовані на виокремлення проблем духовного пошуку, формування особистісної ідентичності, трансляцію сучасних мультикультурних меседжів кріз пласти українського національного дискурсу.
– Семантика й текстологія поетичної книги «Любити» абсолютно відповідають її назві – недарма саме любити: бо всі ці вірші, хоч про що би автор писав, безсумнівно, ґрунтуються на любові – в усіх її різноманітних проявах. «Любити» – саме той золотий вогонь на маякові сучасної української поезії, що покликаний не тільки висвітлювати напрямок і шлях, а й освячувати цей простір, виводити і відновлювати словотворчість у статусі культу, де Любов – вже як Віра, – відгукуються про номіновану збірку у Вінницькій обласній організації НСПУ.
Письменники пишуть, що поетичне трикнижжя «Вінницька абетка», «Місто на «В», «Південний Пух» – також про любов: від конкретної, людської – до божественної, універсальної.
Окрім цього вони акцентують увагу і на авторському оформленні книг, які виглядають як справжні арт-буки.
– Поезія Татчина, безумовно, є відмінним зразком літератури, сформованої на перетині культур, часів, століть і поколінь. Але, водночас, це явище до певної міри унікальне в нашому просторі, осібне і гідне відзнаки. У творчості митця, філософічній та сповненій алюзій і прихованих сенсів, позатим, є місце для простоти, щирості, якоїсь щасливої дитинності – а саме це і є ознаками непересічного таланту і справжності автора, – додають у Вінницькій обласній організації НСПУ.
Громадське Об’єднання «Русалка Дністровая» зазначає, що на сторінках поетичного трикнижжя «Вінницька абетка», «Місто на «В» і «Південний Пух» автор дивує і зачаровує, щедро ділиться власним талантом, дарує читачам відчуття причетності до чогось великого, не боїться визнавати власні хиби й смиренно очікувати: чи зрозуміють його; чи зможуть почути; чи приймуть на віру особливу метафізику й силу поезії, котра здатна піднятися над оточуючою дійсністю, й вивищити її до свого рівня.
– Унікальність «Пташки» в її особливій, надто рідко властивій поетичним книгам, епічності у поєднанні з мотивами персональної міфотворчості й космогонії. Варто окремо підкреслити справжній, не роблений патріотизм автора, його усвідомлену й недвозначну ідентичність, повсякчасний, невпинний духовний пошук. Духовність Сергія Татчина також особлива, автентична, пронизана неочікуваною метафоричністю й сміливими алегоріями, – пишуть у громадському об’єднані про п’яту книгу поета.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.