“Будемо тепер всім показувати фоточки і розповідати, що їздили в Карпати”, – жартує молода сім’я, що саме верталася з гірки та йшла приєднатися до великої черги в касу за новим квитком на спуск.
Таких як вони сьогодні у Шкуринцях були сотні – в комбінезонах та джинсах, зі сніжколіпами та з “бубликами” (надувними камерами), що вони їх тягнули за собою по снігу – всі вони прийшли на офіційне відкриття тюбінгового парку розваг під назвою Dream Park.
Саму гірку облаштували в селі неподалік Південного Бугу. На під’їзді до парку вже в Шкуринцях встановили декілька вказівників, однак кореспонденти Vежі спочатку під’їхали до іншої гірки. В цьому місці – природній гірський ландшафт, тож спершу ми подумали, що “стихійна” гірка, по якій спускалися на санчатах кілька людей – то і є тюбінговий парк. Але вже за хвилину зрозуміли, що парк розваг розташувався ближче до дерев’яного пішохідного мосту: “скотившись” по гірці дуже скоро ми дісталися туди пішки.
Ціни/контроль
Перше, що бачимо – саму гірку та касу. До каси немаленька черга, яка просувається не надто швидко: більшість людей ще не розібралися в особливостях роботи парку, тож розпитували в касирки про всі деталі. Найперше – чи можна передавати свій “абонемент” іншій людині, якщо стомився кататися? Як з’ясувалося – можна.
Ціни на катання наступні:
1 спуск – 30 гривень
1 година – 150 гривень
2 години – 250 гривень
Не дешево, однак кілька годин перебування в парку дали нам зрозуміти, що насправді все.. не зовсім так, як пишуть в оголошенні. Сплативши відповідну суму отримуємо на руку паперовий браслет, який і є нашим вхідним квитком на територію снігових розваг.
Крім того на касі також розписаний графік роботи парку:
Вівторок, четвер, субота, неділя – з 10:00 до 19:00
Середа, п’ятниця – з 12:00 до 21:00
Понеділок – вихідний
Катання / гірка / сервіс
Зразу після каси рухаємося в зону посадки і отримуємо свій “бублик”. Саме тут вперше та востаннє в нас перевірили браслет, за який ми заплатили і на якому був написаний наш “дедлайн”. Увесь наступний час на всій території парку в нас жодного разу не перевірили браслет і час на ньому – чи маємо право ми кататися далі. Таким чином сплативши, скажімо, за годину, теоретично кататися можна було хоч до вечора і не одній людині.
Хтозна, чому контроль був настільки лояльним (а точніше – його не було взагалі). Можливо, причина в тому, що саме на відкриття власники парку вирішили зробити відвідувачам такий подарунок, а вже в інші дні контроль буде ефективнішим.
Що ж до самого катання – тут все дуже просто і жодних навиків для цього не потрібно. Сідай в “бублик”, тримайся за дві бокові ручки на ньому і чекай, поки працівник (а частіше – працівниця) парку спихне тебе з гірки. У більшості випадків клієнтів ще й розкручують в процесі “запуску”, і тоді ти летиш у “бублику” ще й обертаючись навколо своєї осі.
На фініші “бублик” потрапляє на смугу, присипану сіном – тут він гальмує і потрібно якнайшвидше покинути зону, де фінішують інші. Якщо зловиш ґав – будь готовим, що тебе, як кеглю в боулінгу, зіб’ють інші “каскадери” на “бубликах” (ми кілька разів стали свідками такої веселої події). На щастя, це не виглядає травматично і персонал на фініші намагається стежити за подібними речами і вчасно попереджати всіх, аби ті покидали небезпечну зону.
За тим історія повторюється: тягнучи “бублик” за собою, потрібно йти до бугельного підйомника: тут працівники парку чіпляють тюб до бугеля, який його піднімає. До речі, в тюбі в цей час цілком може перебувати маленька дитина – бугель витягне. Деяким дітям така розвага на підйомнику подобалася навіть більше, ніж сам спуск.
Проте навіть в день відкриття бугель працював далеко не завжди: добру частину дня підйомник стояв вимкнутим, тож клієнти мусили тягнути тюби уверх від фінішу до зони посадки самостійно. Якщо для чоловіків це не було тяжко, то для жінок і дітей – зовсім непросто, особливо коли йшлося про –надцятий спуск. Чому відімкнули підйомник – на жаль ніхто так і не пояснив.
Що стосується дітей: клієнтів віком до трьох років спускають в “бублику” разом з батьками. Достатньо обхопити малечу однією рукою, а іншою триматися за ручку на тюбі. Ми пробували: це досить зручно і безпечно. Старші діти намагаються спускатися самі.
Самих “трас” на гірці декілька: одні більш пологі, для дітей і полохливих дорослих, інші – з гострішим кутом і навіть з невеликими трамплінами. Сьогодні на трасах влаштовували навіть призові перегони – виглядало досить весело.
Інфраструктура
З інших розваг та послуг в парку: безлімітний сніг для сніжок і сніговиків, фуд-зона, туалет і музика. А ще – Санта Клаус зі Снігурками, які постійно веселилися, танцювали, фотографувалися з собаками, дітьми та й усіма присутніми.
Що-що, але музика протягом тривалого часу була така, як в маршрутках десь під Калугою: російський реп, Філіп Кіркоров, Лобода, і навіть Тіматі з піснею про “лохов”, яким “сдєсь нє мєсто” і т.п. Інколи вмикали фонову або європейську музику, але потім знову переходили на російську попсу. Так само до речі й ведучі шоу-програми на сцені “перескакували” з української на іноземну і навпаки.
Під час кульмінації святкування в парку представили його символ – Єті, об якого, за словами ведучого, можна “тертися попкою, аби зігрітися”.
Неподалік сцени – фуд-зона з усього двома ятками, інші стояли чомусь зачинені. Це певним чином здивувало, позаяк за їжею-напоями постійно були черги, хоч і не великі.
Ціни приблизно такі як на вінницьких фуд-фестах – могли би бути й нижчими. Однак щодо якості зауважень не мали, хіба в хот-дог одного разу поклали холодну сосиску.
Неподалік від зони посадки є туалет: дуже чистий навіть в кінці дня, з “класичними” унітазами, рукомийником, паперовими рушниками та навіть обігрівом. Це приємно вразило, зважаючи на те, в якому стані бувають вбиральні навіть в тому ж “Буковелі”. А ось медпункту чи бодай одного правоохоронця за кілька годин перебування в парку ми так і не знайшли.
Зі смітниками ситуація також нормальна: їх ніби й небагато, але вони великі та помітні й не можна сказати, що на території парку було брудно. Ще біля сцени стоїть величезний грейдер Bombardier – аналогічний, як на найвідомішому українському гірськолижному курорті: він лишає на снігу фірмові сліди-“гребінчики”.
Важливий момент: на території парку розваг практично не працює навіть 3G-інтернет і вмикається “старий-добрий” GPRS. Так само не стабільно працює мобільний зв’язок.
Деякі поради:
З досвіду кількагодинного катання: в парк краще приїздити раніше, аби принаймні було місце поставити автомобіль, або ж добиратися маршруткою №5А “П‘ятничани – Шкуринці”.
За деякий час одяг, а особливо взуття будуть мокрими, тому все ж бажано брати з собою змінне взуття/одяг, особливо для дітей.
Ціни на фуд-зоні досить високі, тому більшість відвідувачів приїздять “зі своїм” і облаштовуються на столиках прямо біля яток.
Брати лише один спуск – не має сенсу, позаяк перший раз лише намагаєшся зрозуміти, як правильно триматися і їхати. А враховуючи постійні черги до каси, де працює лише одне віконце – краще брати абонемент “із запасом”.
Протягом нашого перебування в парку ведучі свята кілька разів в мегафон закликали до співпраці волонтерів, котрі можуть організувати в парк організовані групи дітей-сиріт, хворих дітей, а також дітей учасників АТО. Їм обіцяють влаштувати катання в парку безкоштовно.
Фото Андрія Завертаного
Дякуємо!
Тепер редактори знають.