40 хвилин лише музики у темряві без телефонів та контакту один з одним, своєрідна музична медитація після якої всіх «накрило» музичне джем-шалентво. Новостворений арт-простір «Плай» в черговий раз подарував вінничанам музичний подарунок.

Для того, аби творчий простір знайшов свою аудиторію та щоразу дивував новими формами подачі, не потрібно шикарного приміщення в центрі міста. Навіть у фотостудії, яка розташована в промзоні можна створити щось нове та незвичне для Вінниці, а головне — для тих людей, кому це дійсно потрібно і цікаво.

Читайте також: Морж на Плаї: у Вінниці відкрили творчий простір у студії Red. ФОТО, ВІДЕО

Минулого разу у новоствореному арт-просторі «Плай», що розташований у фотостудії «Red» був справжній аншлаг. Вчора, 29 листопада, людей було не так багато, але як сказав один із засновників цього простору та формату «Зеленого контрабасу» музикант Сергій Білозеров, саме така кількість людей є ідеальною для таких вечорів.

• Як добре, що вас сьогодні саме така кількість. Ми дуже боялися, що буде багато людей, а це би порушило цю атмосферу, яка має існувати на таких вечорах, – натхненно сказав музикант.

Сергій також поділився враженнями від минулого «Контрабасу» та зазначив, що здійснилася його давня мрія — у Вінниці з‘явилося місце, де можуть збиратися цікаві люди, спілкуватися, робити цікаві проекти та демонструвати свою творчість. Також він подякував одній із ініціаторок створення «Плаю» Олександрі Тарас та закликав всіх «підтримувати цю дівчинку з палаючими очима». 

Також Білозеров поділився історією виникнення слухацького формату «Зеленого контрабасу», котрий вчора відбувся у Вінниці вперше.

• Почалося все з квартири у мене в Харкові. Там є така кімната, яку я називаю «М’яка кімната». В якийсь момент я почав там збирати декілька людей – 7-8 максимум. Ми пили чай, розмовляли, ось а нас відбувався цей «чік», коли відчуваєш, що людина твоя. Я намагався збирати людей, які не були знайомі між собою і бачилися в цій кімнаті вперше. Потім ми йшли в «темну кімнату», яка звукоізольована і має класну чеську стереоситему. Ми розсідалися, кому як зручно, хтось навіть залазив на шафу і лягав там. Вимикалося світло і вмикався плей, – майже пошепки говорить Сергій.

  
  
  

  До таких вечорів його учасники готувалися дуже серйозно: підбирали цікаві альбоми, шукали їх лише  в дуже хорошій якості.  Коли вмикалася музика, вмикалися такі правила: вони не могли один з одним взаємодіяти та спілкуватися. Всі, хто заходили в кімнату, залишалися у ній на 40 хвилин, не взаємодіючи один з одним і намагаючись максимально залишитися наодинці з музикою. 

• Це вийшла така своєрідна медитація. Кожен наскільки може дозволити собі  залишитися з цією музикою, яка зараз відбуватиметься. Не думати про те, що грає, як грає, хто грає. Ніхто не говорить нікому, що це за альбом. Це не просто одна композиція 40 хвилин. Як рідко ми зустрічаємося разом, щоб просто від початку до кінця послухати альбом. Щоб вихопити це відчуття, що кожен з нас зараз слухає одне й те ж саме, просто чує. Ти в цей момент кудись відлітаєш. Стільки, скільки почуєш — стільки і твоє. Стільки, скільки подумаєш — стільки ти почуєш, – дещо містично говорить Сергій. 

Він також розповів, що людина, яка передала альбом для сьогоднішнього слухацького формату, також разом із всіма слухатиме його у себе вдома. Перед початком музичної медитації також відбулося офіційне зав’язування червоної стрічки простору Олександрою Тарас. 

Після невеличкої перерви всі слухачі повернулися на свої місця. Задля цього формату навіть маленькі діти залишилися в іншій кімнаті, а в цей час по «Плаю» розішлися звуки природи.

Перші декілька хвилин було чути мелодійний щебет пташок, який доповнювався легкими фортепіанними партіями. Ця музика настільки природна, наскільки взагалі може бути. На зміну легкості прийшли звуки, які нагадували виверження вулкану, або ж стукіт копит сотні коней. Напруга у мелодиці наростала, а у просторі було помітно тіні людей, які підтанцьовували лише махаючи головами. Хтось лежав у ближнього на плечах, але більшість сиділа абсолютно мовчки та нерухомо. Здавалося, що вся ця аудиторія почала дихати в один такт. А космічна, шаманська та дещо дика музика продовжувала лунати у «Плаї».

Це були постійні переходи від легкості та важкості, від лірики до драми та від мелодійного щебету до дикого «крику». Це композиції-історії, які спонукають уявляти певні образи та роблять героєм чи героїнею, якось екшену про спасіння Землі. Її не можна порівнювати з чимось вже відомим, але моментами вона нагадувала стиль німецького композитора Ханса Циммера, відомого своїми саундтреками для фантастики та трилерів.

Прослуханий альбом — це не окремі композиції, а цілісна історія, котра має свій початок, але не має остаточного кінця, залишаючи простір для думок слухачів.

40 хвилин наодинці із музикою завершилися досить швидко. Коли ввімкнулося світло, багато хто дивувався, що час так швидко пролетів і не вірив, що все тривало 40 хвилин. Після такої музичної медитації за 20 хвилин на сцені «Плаю» розпочалося абсолютно протилежне дійство — музичний джем.

Спочатку на сцені ми бачимо двох чоловіків у чорному — це гурт «Jazzforacat», які й «відкривають» другу частину вечора. Гітара та кларнет — ось, що потрібно цим двом для того, щоб своїми композиціями розповісти життєві історії, мотивувати текстами пісень та змусити дівчат танцювати. Особливий вокал із «хриплинкою» Сергія Асафатова додає кожній пісні-історії надриву та підкреслює потрібне. Музиканти виконали три власні пісні та запросили інших учасників джему приєднатися, щоби створити щось нове.

Так по черзі на сцені почали з‘являтися бас-гітарист гурту «Очеретяний кіт» Володимир Войчишин, барабанщик Олег Марчук, соло-гітарист Володимир Шевчук та сам Сергій Білозеров. Всі вони спокійно налаштовували інструменти та підлаштовувалися під загальний ритм, створюючи нові композиції, без будь-яких рамок.

В певний момент на сцені з‘являється Богдан Совик: він швидко протирає свої три фортепіано та починає вливатися у загальну атмосферу. 

Якщо під час слухацького формату всі сиділи у музичній тиші, то тепер спокійно рухалися простором: діти танцювали на сцені, хтось пив вино та каву в іншій кімнаті, а хтось танцював. Як для музикантів, так і для глядачів не було жодних обмежень. Кожен перебував на своєму місці у створенні атмосфери у просторі «Плай». 

А ті, хто вперше зійшлися на одній сцені створювали враження цілісного музичного організму, котрий грає у ритмі джаз. Стриманість та лаконічність двох гітаристів Володимирів, шаленство Олега Марчука та космічність і захопленість процесом Богдана Совика подарували вінничанам нічний самобутній концерт, котрий закінчився ближче до півночі. 

Фото Ольги Мірошниченко 

Марина Однорог

See Full Bio